Сто років тому вважалося нормальним, коли жінка займається лише домашніми справами. Зараз виникла інша проблема – у жінки все менше і менше часу залишається на себе та родину, якщо вона захоплено віддається своїй роботі. І цінність теперішнього дня визначається для неї бізнес-успіхами.
Цій темі присвятила фільм німецька кінорежисерка Марен Аде. Його назва – «Тоні Ердман». Дія відбувається навколо двох головних персонажів: Вінфріда, вчителя музики та його дочки, успішної бізнес-консультантки Інес. Це дві абсолютно різні (на перший погляд) людини. Вінфрід – веселий, здатний на ексцентричні витівки чолов’яга. Інес – втілення холодного розуму, творчість якого спрямована на реалізацію бізнес-проектів. Це дві дорослі, з краплиною самотності люди. Вінфрід проживає із старим собакою Віллі. Не забуває він навідуватись до старої матері і принести їй піци. Інес більшу частину життя проводить у ділових відрядженнях. А під час домашніх відвідин, її увага зосереджена на телефонних переговорах.
Цю неймовірну зайнятість відчув батько. У нього вистачило сміливості і нахабства поїхати до місця відрядження дочки – Бухарест. Він ніяк непов’язаний корпоративними правилами поведінки. Хоче – іронізує над бізнес-партнерами Інес, хоче – дарує їй сирну тертку на день народження. Сенс його подорожі стає ясним глядачу наприкінці – кожна мить життя неповторна, тож її потрібно відчути. Адже на питання батька, чи щаслива Інес живучи так – вона заперечила, що для чіткої відповіді, питання звучить надто розмито. У неї немає часу, щоб оцінити красу помешкання, де вона проживає, навідатись до лікаря, коли травмовано ногу. Її особисті свята – стають шансом для вирівнювання стосунків із діловими партнерами.
Чи можна зупинити надшвидкий потяг, щоб відчути себе живою людиною? Дана стрічка не пропагує радикальні зміни в сучасному суспільстві. Навіть якщо певний персонаж залишить роботу, це не стане панацеєю для всіх. А от гумор, доброзичливе ставлення до інших, ще змінять будні на краще. Не дарма Вінфрід створив собі амплуа Тоні Ердмана: бізнесмен/німецький посол – зі вставними зубами та перукою. Він жартував із незнайомими високопосадовцями, але так само безтурботно міг підійти до бухарестських робітників. Тож не дивно, що йому вдалося знайти шлях до серця Інес. Вони разом, серед незнайомих людей, заспівали родинну пісню. Вона бігла за батьком босою, по тротуару, щоб його обійняти. Вона змогла у критичну для себе мить звільнитися від прийнятого етикету. І зустріти гостей абсолютно голою...
Навіть будучи пасажиром швидкого потягу, можна визирнути у вікно і побачити довколишній світ.
Кадри із фільму: на сайті arthousetraffic.com
Фільм можна побачити в рамках показу "Нове німецьке кіно" 13-19 жовтня. Німецькою мовою з українськими субтитрами.
