5 найнебезпечніших епідемій в історії

На фоні коронавірусної інфекції, світ частково поглинув в карантин і у все більш наростаючу паніку.

Тому, ми вважаємо, що всім буде цікаво дізнатися про найнебезпечніші віруси за всю історію людства. 

1. «СВИНЯЧИЙ ГРИП». 2009 - 2010 р.р., 20 тис. загиблих осіб.



У квітні-травні 2009 року спалах нового штаму вірусу грипу спостерігався в Мексиці та США.
11 червня 2009 року ВООЗ оголосила про пандемію свинячого грипу, першу пандемію за останні 40 років. В цей же день йому було присвоєно шостий ступінь загрози (з шести). Ступінь загрози ВООЗ не характеризує патогенність вірусу (тобто небезпека захворювання життю людей), а вказує на його здатність до поширення. Будь-який грип, що передається від людини до людини, досягає шостого ступеня загрози.
Всього від епідемії свинячого грипу у світі загинуло від 18 до 25 тисяч осіб.

2. «БУБОННА ЧУМА». 551 - 580 р.р., 20 млн загиблих осіб



Перша в історії зареєстрована пандемія (світова епідемія) чуми, що виникла під час правління візантійського імператора Юстиніана I, і яка охопила всю територію цивілізованого світу того часу.
Завдяки збереженим літописам вчені встановили імовірну дату «пожежі» чуми - 550-551 роки; також передбачається, що свій початок епідемія бере з Ефіопії або Єгипту, після чого по торговим каналам (Середземномор'я) хвороба досягла Константинополя, і далі з цього центру поширилася на північні, південні й східні частини Візантії, після чого перекидалася і на сусідні країни. Пізніше епідемія пройшлася по Північній Африці, всій Європі, Центральній і Південній Азії і Аравії, але за весь свій час практично не торкнулася Східної Азії.

3. «ІСПАНСЬКИЙ ГРИП». 1918 - 1919 р.р., 50 млн загиблих осіб



Була, скоріш за все, наймасовішою пандемією грипу за всю історію людства як за кількістю тих, що заразилися, так і за кількістю померлих. У 1918-1919 роках (18 місяців) в усьому світі «іспанкою» було заражено близько 550 мільйонів осіб, або 29,5% населення всієї планети. Померло приблизно від 50 до 100 млн осіб або 2,7-5,3% населення Землі, що дозволяє вважати цю епідемію однією з найбільш масштабних катастроф в історії людства. Таким чином, летальність серед заражених склала 10-20%.
Епідемія почалася в останні місяці Першої світової війни та швидко обійшла цей найбільший на той момент збройний конфлікт за масштабом жертв. Вважається, що розвитку пандемії сприяли тяготи війни — антисанітарія, погане харчування, скупченість військових таборів і таборів біженців.

4. «ЧОРНА СМЕРТЬ». 1320 - 1353 р.р. , 60 млн загиблих осіб.



Друга в історії пандемія чуми, пік якої припав на 1346-1353 роки, а повторні спалахи тривали аж до XIX століття. Жертвами хвороби стали десятки мільйонів людей: за різними оцінками, від хвороби загинуло від 30% до 60% населення Європи.
Цілком ймовірно, первинний осередок пандемії розташовувався на північному узбережжі Каспійського моря, звідки хвороба поширилася на велику частину Євразії та Північної Африки. Інфекційним агентом була чумна паличка Yersinia pestis, що підтвердили генетичні дослідження залишків жертв пандемії; проте, деякі дослідники висувають альтернативні теорії про природу чорної смерті.
Неефективність середньовічної медицини та релігійних інститутів в боротьбі з чумою сприяли відродженню язичницьких культів і забобонів, гоніннями за потенційними «отруйниками» і «розповсюджувачами чумної отрути», а також сплеску релігійного фанатизму та релігійної нетерпимості.
Чорна смерть залишила колосальний слід в історії Європи, наклавши відбиток на економіку, психологію, культуру і навіть генетичний склад населення

5. «ЕПІДЕМІЯ НАТУРАЛЬНОЇ ВІСПИ». 1870 - 1980р.р.,  від 300 до 500 млн загиблих осіб.



Вірусна інфекція, особливо небезпечна хвороба, характеризується важким перебігом, лихоманкою, висипом на шкірі та слизових оболонках, нерідко залишає після себе рубці. Її викликають два види вірусів: Variola major (летальність 20-40%, за деякими даними — до 90%) і Variola minor (летальність 1-3%), які відносяться до сімейства Poxviridae, підродини Chordopoxvirinae, роду Orthopoxvirus. Люди, які виживають після віспи, можуть частково або повністю втрачати зір, і практично завжди отримують численні рубці в місцях колишніх виразок.
Ті, хто переболіли віспою володіють стійким імунітетом до цієї хвороби. Останній випадок зараження віспою був зареєстровано 26 жовтня 1977 року в Сомалі місті Марка. Влітку 1978 був зафіксований останній відомий випадок віспи, який забрав життя 40-річної Дженет Паркер, медичного фотографа. Канадський вірусолог Девід Еванс, що відновив у 2018 році вірус кінської віспи, довів, що людина з навичками лаборанта зможе в простій лабораторії повернути до життя будь-який вірус, який вважається вимерлим — наприклад, натуральну віспу.