Історія головного мосту Житомира

Є в нашій області відразу декілька об'єктів, кожен з яких окремо сам по собі прекрасний, але об'єднавшись вони могли б стати унікальними не тільки для Житомира, але і всієї країни. Але на жаль, так і не вдалося людству реалізувати їх як єдине ціле.

Сьогодні ми маємо тільки один унікальний об'єкт, з яким можуть позмагатися хіба що всесвітньо відомі конструкції такого ж типу: підвісні мости через Босфор (Туреччина) і в Сан-Франциско (США). Як ви вже зрозуміли, мова піде про підвісний пішохідний міст через річку Тетерів в житомирському парку ім.Шодуара. І не тільки про нього...

 

 

Побудований на висоті 43 метри, утримується металевими вантовими конструкціями на двох пілонах висотою близько 70 метрів. Надійність конструкції може похитнути хіба що рота солдатів, якщо пройде по мосту карбованим стройовим кроком.

Правда, від часу літ міст трошки занепав і нині вимагає постійного догляду та ремонту, адже був побудований аж в 1982 році і спочатку був частиною спроектованого комплексу Бойової слави, дивлячись на проект якого (в тому числі і в модельному варіанті), закрадається думка, що в Житомирі на початку - середині 80-х років двадцятого століття мали намір побудувати щось на кшталт раю з висячими, що йдуть в небо, мостами з величезними садами і повітряними, немов плаваючими в повітрі, новими житловими масивами. Від цієї запланованої пишноти залишився лише підвісний міст (в народі його називають просто Зарічанський) та монумент Слави. А починалося все так інтригуюче...
У 1979 році на стіл Василю Кавуну, який тільки прийшов на посаду першого секретаря обкому Компартії, ліг план будівництва в Житомирі так званого комплексу Бойової слави, який при його реалізації міг би за кілька років перетворити Житомир в один з найбільш процвітаючих міст України. Василь Михайлович, будучи справжнім господарем, зрозумів переваги всієї суті проекту і дав завдання знайти кошти для його реалізації. А реалізовувати було що.

По-перше, монумент Слави пропонувалося перенести з Замкової Гори на те місце, де він знаходиться зараз. По-друге, планувалося розбити в Житомирі відразу кілька додаткових парків: 30-річчя Перемоги в районі пам'ятника-літака біля Чуднівського мосту (до слова, літак-винищувач МіГ-17, що нависає над схилами Мальованської набережної, сам по собі теж раритетний: його подарував нашому місту космонавт Георгій Береговий), а також парк Партизанської слави на іншому березі Тетерева, в районі греблі, якраз навпроти монумента Слави. І всі ці парки повинні були з'єднатися пишними підвісними мостами: в парку Гагаріна, з Замкової Гори до парку 30-річчя Перемоги та від монумента Слави, над греблею, до парку Партизанської слави. Останній парк повинен був стати як би продовженням парку ім. Ю. Гагаріна: з лижними зимовими трасами, канатною дорогою, яскраво освітленими алеями, фонтанами ...

За парком Партизанської слави, в сторону Зарічан і Бердичівської траси, планувалося зведення нового житлового масиву з багатоповерховими будинками новітньої на той час архітектури. У план також входила реконструкція вже існуючих в Житомирі мостів - Богунського і Бердичівського. На Житомирському заводі верстатів-автоматів була запущена ціла лінія з випуску вуличних електричних ліхтарів в стилі «ретро», тих, які і до цього дня світять в парку Гагаріна та на Старому і Новому бульварах.

Гроші на реалізацію першої частини такого проекту знайшлися швидко: Радянський Союз готувався до Олімпіади-80 і в прискореному темпі наводилися в належний вигляд старі комунікаційні об'єкти і будувалися нові. Під Олімпіаду був реконструйований Бердичівський міст, споруджений монумент Слави на його нинішньому місці, почалася реконструкція парку ім. Ю. Гагаріна, Старого бульвару і, зрозуміло, будівництво першого підвісного моста в парку ім. Ю. Гагаріна. Історія, на жаль, замовчує, чи випадково за основу проекту був узятий міст через Босфор, проте факт залишається фактом: Зарічанський пішохідний міст - майже точна копія Босфорської. Мабуть, наші конструктори вирішили не винаходити велосипед, а скористатися тим, що вже винайдено. Воно й не дивно: і береги Босфору, і берега Тетерева в районі Житомира досить високі, чи не вертикальні, нагадують чимось каньйон - звідси, напевно, і схожість конструкцій мостів: інший проект в таких природних умовах здійснити було б дуже проблематично.

У 1982 відбулося відкриття Зарічанського мосту. Після цього почала реалізовуватися друга частина проекту: будівництво аналогічного моста в районі монумента Слави. І ось тут почалася справжня містика. Сьогодні цей історичний факт відомий багатьом: 21 июня 1941 року в узбецькому місті Самарканді археологи розкрили могилу татарського завойовника Тамерлана, для того щоб скульптор Герасимов по його черепу відтворив риси обличчя хана. Однак над могилою Тамерлана висіло прокляття: існувала легенда, що, після того як упокоїще хана розкриють, відбудеться найбільша в історії людства війна. Результат відомий: на наступний день, 22 червня 1941 року, Німеччина напала на СРСР. Щось подібне, проте без жодних кривавих потрясінь, відбулося і у нас.

Наприкінці 1981 року київська археологи проводили розкопки під Зарічанах, в районі старослов'янських могильників, і при цьому у них виникла суперечка з місцевою мешканкою, бабусею, яка на повному серйозі повідомила археологам, що стародавні могили розкопувати ні в якому разі не можна, так як мертві, які покояться глибоко під землею, колись були могутніми волхвами і вони, мовляв, до сих пір дають нашому краю силу. Якщо потривожити їх спокій, наш край ослабне і жити людям в ньому стане некомфортно. Бабуся навіть намагалася перешкодити археологам в проведенні пошукових робіт, в конфлікт втрутився  КДБ.

В результаті чи то бабуся виявилася права, то чи по звичайному збігом обставин другий міст так і не було розпочато (не кажучи вже про третій: з Замкової Гори до літака). У 1982 році на поле відразу над греблею привезли три величезні брили граніту, які повинні були стати основою монумента Партизанської слави. Ось з них повинен був будуватися пам'ятник. Але ...

У 1983 році в Москві вирішили, що Житомир, згідно згадки в різдвяних святцях, був заснований в 884 році дружинником Житомиром і, отже, в наступному році йому виповнюється 1100 років. Кругла дата, треба святкувати, причому широко, з розмахом! В результаті кошти, що виділялися в свій час на будівництво другого підвісного моста і на монумент Партизанської слави, були пущені на облаштування обласного центру та його підготовку до дня народження. До будівництва моста і реалізації проекту комплексу Бойової слави вирішили повернутися пізніше. Але пізніше, самі пам'ятаєте, що сталося: почалася перебудова і про комплекс просто-напросто забули. Останній цвях у дошку труни проекту був забитий в 1994 році, коли гранітні брили майбутнього монумента Партизанської слави в одну прекрасну ніч зникли невідомо куди. Кажуть, вони були продані якимось комерсантам.

Сьогодні від колишнього проекту 70-х залишився лише Зарічанський пішохідний міст, якому до цих пір по сміливості інженерної конструкції немає аналогів в нашій країні (та, мабуть, і у всій Європі за винятком Босфорського мосту), і запущений парк 30-річчя Перемоги, де періодично розпивають спиртні напої підозрілого вигляду компанії (до речі, в занедбаності парку є вина і розробників проекту, які не передбачили поряд зупинку громадського транспорту). Як то кажуть, ось і не вір після цього в стародавні легенди! А якщо та зарічанська бабуся правду говорила про волхвів? Адже якщо судити з подальших подій і по тому, яке важке існування тягне сьогодні наш обласний центр, може варто сказати, що пророцтво збулося?

Вам також сподобається:
    ✔  Унікальні місця Житомирщини
    ✔  Житомирські підземелля: правда чи міф?
    ✔  Забуті замки та садиби Житомирщини 
    ✔  Визначні пам'ятки Житомира
    ✔ Тест на знання історії Житомира