“Жил художник в нужде и гордыне,
Но однажды явилась звезда.
Он задумал такую картину,
Чтоб висела она без гвоздя…”
А. Вознесенский
2 листопада 2016 р. відбувся вечір “Пиросмани. Жил-был художник один” у кінотеатрі “Кінопанорама”. Цей захід був організований Kolostudio Art School та клубом Фаетон.
Не зважаючи на мокрий сніг із майже осіннім дощем, гості вечора аж ніяк не пожалкували витраченого вечора на кіноперегляд. Бо час виявився згаяним не на дарма: пропонований фільм багатьом припав до серця. Після нього відбулось обговорення болючих питань: роль кохання у житті художника, вплив його творчості на світове мистецтво. Атмосфера була майже родинною для того, щоб запитати і почути відповідь від художника і мистецтвознавця Дмитро Корсуня, психоаналітика Олени Платової. На зв’язку були також два експерта із Грузії: художник Давид Гедеванішвілі та публіцист Марія Ексер. Вони розповіли про ставлення грузинів до творчості свого співвітчизника.
У документальній стрічці розглядалися основні віхи життя художника-примітивіста Ніколи Піросманішвілі (1862-1918). Примітивіст - бо малював серцем. Ніко походив із селянського роду, все життя прожив у Тбілісі, але так і не став повноцінним городянином, бо тримався осторонь звичок місцевих жителів. Він не отримав художньої освіти, його учителями були фрески у старовинних храмах, навколишня природа і люди. Любив малювати самотніх людей, коли сам відчував самотність, святковий бенкет, хоч часто був голодним, і тварин, які радше схожі на самих себе, ніж на живих відповідників. Диких і домашніх тварин із людськими очами.
За своє життя Нікола створив близько двох тисяч картин, але на даний час відомо тільки про триста із них. Художник сам робив фарби і малював на клейонці білого та чорного кольору. У нього не було власної майстерні, зазвичай оформлював на замовлення вивіски для крамничок. За оплату брав кусень хліба і стакан горілки. Тож у нього, як у невибагливого майстра, завжди було повно замовлень. Принаймні до початку Першої світової війни - поки життя грузинів не погіршилось.
Про його життя відомо дуже мало. Піросмані вів щоденник, який був утрачений ще за життя художника. У нього були друзі, із якими він міг перехопитись словом, але зазвичай Ніко кудись зникав, до того ж постійно змінював місце проживання. Щоб його ніхто не знайшов і зайвий раз не потривожив: він інтуїтивно беріг своє покликання від недоброго слова, яке сприймалося ним за чисту монету.
Справжня любов Ніко - його творчість. Або ж це Чорна діра, яка поглинала все, що наповнювало світ митця. Єдина зустріч із акторкою Маргаритою, тривала кілька хвилин під час її виступу. Після цього він, спалахнувши почуттями, продав своє майно, скупив усі квіти, які продавалися у Тбілісі. І відправив акторці! Більше художник її не бачив, хоч вона захотіла зустрітися із дивним прихильником...
Кохання - це теж дрова для розпалу творчості. Алкоголь - підвищення тонусу працездатності. Йому ввижався святий Георгій - і наказував йому малювати. Благословення чи прокляття - його творчість. Але все його життя у ній. Він не жив для себе. Він узагалі не жив, а творив при кожній нагоді. Як сказав Дмитро Корсунь, художник був “не від світу цього, але із світом цим”.
