21 червня о 19:00 у просторі PEN Ukraine відбудеться п’ята зустріч Читацького ПЕН-клубу, впродовж якої журналістка й письменниця Віра Курико говоритиме про книжку Ришарда Капусцінського «Ще день життя» з перекладачкою та дослідницею польського репортажу Оленою Шеремет. Захід модеруватиме Анна Вовченко.
Що це означає – писати війну? Як це – вчитися описувати свою війну в того, хто ніколи не знав війни у власній країні, і на які деталі може такий учитель звернути увагу? Як говорити правду, якої ти за визначенням не можеш побачити ізсередини ситуації? Якими саме рисами повинен володіти літературний репортаж, щоб бути достовірним і здатним затримати біля себе читацьку увагу до останньої сторінки? Про це та про паралелі між різними війнами, розкиданими в просторі й часі, говоритимуть учасниці заходу.
Подія відбудеться за адресою: вул. Лук’янівська, 14а (Контрактова площа).
Дата: 21 червня, 19:00
Вхід вільний за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/ThfCfn7cNLX4YWU47
На дискусію можна завітати, не прочитавши твір.
Віра Курико — українська репортерка, авторка документальних книг «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук'яненка», «Мазепа. Право на шаблю», «Реформа здорової людини». Пише для українських видань Reporters, «Локальна історія», низки інших українських та іноземних видань.
Олена Шеремет – перекладачка й дослідниця сучасного польського літературного репортажу. Закінчила Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, стажувалася в Інституті міждисциплінарних досліджень «Artes Liberales» Варшавського університету. Серед опублікованих перекладів: Войцех Ґурецький «Абхазія», Анета Примака-Онішк «Бєженство 1915. Забуті вигнанці», Войцех Яґельський «Усі війни Лари», Мірослав Влеклий «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала».
«Ще день життя» - книжка всесвітньо знаного польського репортажиста Ришарда Капусцінського, написана на межі документалістики і художньої літератури. Цього разу – про Анголу. Втім, колоніальне минуле і боротьба за незалежність, іноземна інтервенція і громадянська війна, політичні чвари на тлі тотальної корупції і бідності населення, а також пустопорожні пафосні промови на тлі військових та економічних катастроф – одне слово, все, про що пише Капусцінський, є актуальним не лише для вкрай відсталої африканської країни 70-х років минулого століття.
