Ціную максиму «аби вимагати чогось від інших, почни вимагати цього від себе» за те, що вона реалізує принцип особистої відповідальності та прикладу – найтиповіших ознак упевненої дорослої поведінки.
З іншого боку, вимогливість до себе може перетворитись на категоричність суджень щодо інших. І убезпечує від такого викривлення аж ніяк не поблажливість, бо вона є зворотнім боком зверхності, тобто свідомого заниження вимог до інших.
І чим погані занижені вимоги? Хоча б тим, що принцип зворотної дії дається навзнаки навіть тоді, коли ми не думаємо про нього: заниження вимог до інших (наша зверхність) призводить до заниження вимог до себе (замість самооцінки діє пиха). Зверхність + пиха = зупинка розвитку = ментальна смерть. За таких обставин інстинкт самозбереження безпомилково вказує на небезпеку, а вимогливість до себе давно вже приспано внаслідок поблажливості (заниження вимог) до інших – і замість працювати над собою ми починаємо нищити «конкурентів», яких аж ніяк не поважаємо, але боїмося того, що вони продовжують свій розвиток. «Цей негідник мітить на моє місце», - ось з якою думкою прокидається та засинає людина, яка відмовилась бути вимогливою до себе та до інших.
Не очевидно? Тоді запрошую до діалогу на тему вимогливості – чим вона є, та чим вона не є, та якими є наслідки однобокої чи двобічної високої чи низької вимогливості.
Діалог веде Ольга Зайченко: бізнес-тренер, бізнес- та лайф-коуч, консультант, бізнес-вумен (власниця бренду «Бутик розвиваючих рішень EQ Impact»), магістр з моделей поведінки людей та організацій, автор, методист, громадський діяч.
