Віртуальна Міфологія. Міф – оповідь, вигадка. Але без цієї вигадки не існує світ. Віртуальна реальність з її інтеграцією в реальність матеріальну – ілюстрація того, як ідея, ментальна конструкція набуває візуальних обрисів, об’ємів і зрештою – втілюється в матерії. Своєрідна модель творення. Віртуальна реальність Степана Рябченка в його інтерпретації претендує на вітальну повноту, тому наділена власним міфом – симулятивною душею цифрової дійсності. Наратив зображення доповнюється наративом історії.
Кожна створена Рябченком робота – новий топоc або персонаж в його віртуальному Всесвіті, що тонко межує з матеріальнім світом. Свої віртуальні одухотворені одиниці художник використовує як модулі для побудови автономного простору, порталу у власну альтернативну реальність.
Всі елементи й істоти, що населяють авторський віртуальний простір, мають власну легенду, корінь народження якої лежить у тій же площині, де й народження форми, відсилає до класики і античності, але розростається в площині теперішнього. Барокові форми, біоморфні обриси, яскраві кольори в поєднанні з рафінованою холодністю глянцевого цифрового зображення і матеріалу, в якому воно втілюється – алюміній, полімери, неон – загострюють звучання основного актуального мотиву творчості Рябченка – межі між віртуальною і матеріальною дійсністю, між світом цифри і аналогу, між штучним і природнім. Руйнуючи цю межу, автор слідує всеохопній глобальній тенденції – “оцифрування” і доповнення дійсності.
Рябченко фактично займається експансією, поступово перетягуючи своїх “агентів” з віртуального простору в простір матеріальний. Варіабельність – розміру, матеріалів, можливих повторень відкриває додаткові переваги і опції в цій експансії.
Даний проект – своєрідна антологія, яка містить фрагменти різних серій, різних стихій, що вкупі формують калейдоскопічну панораму авторського діджитал-світу і вибудовуються в єдину оповідь. Як і в класичному міфі, в своїй міфології художник персоналізує природу (“Віртуальні квіти”), стихії (“Електронні вітри”, “Гуляюча хмаринка”), досліджує тему героя (“Герої”) й антигероя (“Комп’ютерні віруси”). Використовуючи одну зі складових техногенного розвитку людства як інструмент, Рябченко апелює до теми стосунків людини з природнім оточенням, формування фундаметальних цінностей і розуміння власної сутності.
Наталія Маценко
Сторінка події у ФБ.
