Виставка «Реальність як помилка»

З 10 по 20 лютого в Інституті проблем сучасного мистецтва проходитиме виставка «Реальність як помилка». Практично кожен проект Школи сучасного мистецтва присвячений Реальності. Інститут намагається підштовхнути людей до більш тісного, більш вдумливого контакту з нею – напевно, тільки таким шляхом і «народжується» художник.

Цього разу у фокусі уваги – Помилка. Кожен має право на неї, адже, тільки вона – істинна. Усе інше – самообман. За назву проекту було взято назву книги Вадима Руднєва, який стверджує, що ніякої «об'єктивної дійсності» поза сприйняттям реальності не існує взагалі, реальність виникає в процесі сприйняття. Ця думка пояснює, чому так дивно влаштований цей світ – взаєморозуміння в ньому є неможливим, бо кожен живе у капсулі власного світобачення, де реальне є вигаданим, а вигадане – реальним. І воліє помилятися.

Пріоритетна сфера інтересів Руднєва – психологія і психіатрія, відмінність людського сприйняття він пояснює відмінністю характерологічних типів, фіксацій, травм. Поняттям фундаментальної хибності сприйняття він розвиває думку Отто Ранка: лише тільки людина вибралася із материнської утроби, вона починає боротьбу із середовищем, потрапляє у ворожі, екстремальні умови виживання. Справжня реальність настільки травматична, що насправді людина не хоче її усвідомлювати і пізнавати, але в якості чергової інтерпретації вигадує собі якусь «лайт версію», де все не так вже й моторошно. Реальність прозрівають тільки шизофреніки, їх «перекручене» бачення вибудовує міфологічний «чорно/білий», «хороший/поганий» універсум, де, на відміну від причинно-наслідкових зав’язків «об'єктивної», «сірої» реальності панує «всемогутність думок» і все пов'язане з усім. Дивний світ підвищеної контрастності розкривається і в стихії творчості.

Версія завжди помилкового сприйняття частково пояснює і виправдовує подив від того, що відбувається сьогодні. Особливо це стосується дійсності соціальної: того, як високі моральні ідеали «революції гідності» гинуть через економічні та політичні реалії. Корупція «верхів» і зубожіння «низів» посилюється, війна триває. Утопічна ідея загального блага, як і раніше поступається бажанню нагріти руки на загальному неблагополуччі. У свідомості звичайної людини гостре сприйняття театру абсурду навколо, названого дійсністю, дуже скоро притупляється, абсурд стає нормою – так і працює, власне, той механізм адаптації, який необхідний для виживання. Художня свідомість, навпаки, абстрагується від «замилювання погляду», не соромлячись форсувати дискомфорт, натискаючи на болючі точки. Очищенням через біль воно намагається рефлексувати «звичайне» існування на тлі війни. Соціально відповідальний художник задає собі питання: як ми приходимо до цього стану отупіння по відношенню до чужого болю, заморожування емоцій? Є й інший рід відповідальності – перед собою. Альтернативний до соціально-критичного підхід – ескапізм, спроба розібратися із власною реальністю, зі своїм болем і травмами, і за нього теж нікого не варто засуджувати. Знову ж таки, з точки зору психоаналізу, окрім внутрішньої, іншої реальності просто не існує. Категорія Реального у Лакана (аналог Id, Воно, у фройдівській другій топіці) – це підсвідомість, могутнє джерело енергії і творчого потенціалу. 

Коментарі до події
Дивись інші виставки Дивитись всі
Цікаві статті
Отримуйте
регулярні оновлення
Афіша Києва завжди з тобою - долучайся до нас у Facebook