«Хата на Пріорці» - це відділення Музею Тараса Шевченка, на вул. Вишгородській, 5.
1. «Хата на Пріорці» - дійсно хата. Дерев’яна, дубова, з великими вікнами, адже будували її для проживання улітку. Але тут настільки затишно відвідувачам, що її варто відвідати у будь-яку пору року. До того ж поряд (за дерев’яним парканом) знаходиться Березовий гай, а біля ганку квіткові клумби та криниця. Воду з неї не набереш, проте цю воду пив Тарас Шевченко у серпні 1859 року. Під час проживання у господі Варвари Пашковської.
Важко знайти серед нас людину, яку здивуєш присутністю Шевченка у тій чи іншій місцевості. Єдина річ, яка є на вулиці Вишгородська, 5 і пов’язана із життям Шевченка, це хата. Хата-музей, начиння якої ніколи не торкалися рук poeta clarus. Чому ж сюди варто прийти?
2. (Пункт перший пролунав ще перед питанням) Більшість речей, що експонуються в «Хаті на Пріорці» були передані мешканцями Пріорки, які особисто зустрічалися із поетом. Інші були придбані на антикварному ринку: вони носії духу кінця ХІХ століття. Хоча є предмети першої половини ХХ століття.
3. Експонати знаходяться надзвичайно близько до свого відвідувача: немає захисного бронежилету, який розділяє простір між столітнім гаманцем і тобою. У свою чергу екскурсоводи залюбки пояснять, чому той гаманець такий видовжений і просторий.
4. Тут часто проводять не тільки екскурсії, але й цікаві заходи: наприклад, лекція катерини Диси про чаклунство в Україні, виставка робіт художниці Ольги Дзюрбей, містична вечірка з гарбузами.
У музеї можна:
► Наблизитись до життя міської людини ХІХ століття. Зазирнути до шафи із французькими та російськими парфумами (екскурсоводи завіряють: запах парфум давно вивітрився). Шафа була придбана на барахолці, деякі фляжки знайдені під час розкопів на Подолі.
► Познайомитись із Лускунчиком, хоч Новий рік далеко не щоденне свято (тонконогий пристрій із реберцями)
► Побачити сковорідку для «київського варення» з вишень. Такі цукати користувалися величезним попитом у Російський імперії, на жаль, його рецепт втрачено.
► Відкрити скриньку для карт. Спеціальну скриньку для двох колод, прикрашену українським мотивом. До речі, Шевченко не любив грати в карти, особливо на гроші.
► Дізнатися принцип роботи самовару. Бо не дарма прикрашає стіл тульський самовар: ветеран багатьох виставок, як помітно із його штампів.
► Почути як рипить німецька кавомолка (перша третина ХХ століття), вона досі (!) меле каву.
► Почути як рипить старезний годинник. Хоч годинник вже давно не дає бій (раз на рік і палка стріляє).
► Помилуватись лялькою Варварою (таку іграшку не кожна родина могла придбати у ХІХ столітті!) і ведмедиком у національному одязі.
► Налякатись щипцями для завивання вус. Їх треба нагріти на вугіллі, перш ніж підсунути до обличчя. Бр-р-р.
Хочете дізнатися більше? Приходьте. Але редакція MoeMisto.ua попереджає, сюди захочеться повернутись.
( І повертайтеся: музей працює щодня, крім неділі і понеділка. З 10-ти до 18:00)