Якщо є стереотипи, то треба дати їм шанс добровільно зникнути. (і крапка на цьому)
Таким шансом випала для мене екскурсія «Комсомольський масив: експерименти домобудування» на Дарниці. Основні організатори прогулянки: культурно-туристичний проект «Їздець» і сонячна погода. Засвітив факел знання: журналіст, дослідник українського радянського модернізму Лев Шевченко.
Хто був присутнім: люди різного віку, та навіть різних національностей).
«Присутні» - звучить надто стало, для пішохідної екскурсії містом. Ми швидко йшли за поводирем, що дав світло іншій думці. Впевнена, що ми майже не звертаємо увагу, на забудову, що виросла навколо нас (ще задовго до нас). Та навіть встигла вже обтертися і обвалитися. Пан Лев зупинявся біля будівель і змушував нас дивитися вгору на радянські коробки. Наш огляд проходив здебільшого по вулиці Андрія Малишка: не варто думати, що їх бездумно копіювали, не намагаючись внести змін. Пошук зміни був: експерименти, не завжди вдалі; краса, що межує з потворністю. Бо тоді, як відомо, художник мав узгоджувати своє натхнення з ідеологічними настановами (найвища радість: колективне життя в спільній праці, беззастережна віра в комунізм).
Експерименти, які не завжди вдавались. Довга стіна із багатоповерхівок, яка оточує прийдешніх півколом. Або стоїть зігнувшись спиною, якщо зайти з іншого боку. Але негостинно почуваються тут не тільки пішоходи, а й жителі квартир. Бо не завжди сонце гостює в їх оселі.
Але є певні плюси – дім розташований серед зеленого скверу і дитячого майданчику, машини на вулицях тупцюють недалеко, проте їх зовсім не чутно.
Так само вдалим експеримент вийшов із звукоізоляцією.Поздовжні стіни одного універмагу: зменшують шум галасливих машин.
Краса на межі потворності. Біля чотирьох шкіл, що знаходяться в одному кварталі... (Спочатку це була одна велеетенська школа) є дивні мозаїки. Колір, та певні елементи яких, вилущились й відпали. Їх задум поверхневий (зате зрозумілий), вони по-дитячому наївні. На стіні зображено еволюцію людства в минулому: від здобуття вогню до створення хімічних препаратів. Це зображено лаконічно, з використанням трьох фігур, і сходинок, що здіймаються вгору. Наступна мозаїка – цікавіша. Там показано майбутнє: дивні знаки незнайомих нам формул, спілкування з інопланетною рослиною. Так просто ствердити нахабні плани щодо підкорення космосу – для цього потрібна відвага! Точнісінько така ж відвага потрібна для побудови вищеописаного «будинку-амфітеатру». Хоча за практичним нанесенням шкоди, ці витвори різняться. Але за масштабністю (і деяким безумством) замислу – ні.
Цей короткий огляд – лише пролог, навіть не висновок, пережитої екскурсії «Комсомольский масив...» Для того щоб дізнатися більше (і глибше) треба самому побути в центрі слова та архітектурних «коробок».
Фото: Ната Коваль
Зацікавились? Ловіть ще одну прогулянку у Печерському районі.
