Картини на будинках – це мурали. Ми їх знаємо, ми їх бачили. І ще не один раз побачимо. Бо мурали це, як татуювання на шкірі, вони залишаються, доки їх не замалюєш.
А замалювати чисто теоретично можна. Або повісити кондиціонер, адже будинок це місце , в якому живе людина. Їй має бути зручно. Вона лаштує балкони, сушить одяг, виглядає у вікно.
З іншого боку людина виходить з будинку і оглядає його ззовні. І тут вже виникає питання, у якій мірі власникові квартири належить будинок? У якій мірі належать будівлі киянам?
На подібні питання надихнула лекція Владислави Осьмачко, керівника Центру урбаністичних студій НаУКМА. Лекція присвячена доцільності (красі і значенню!) муралів у м. Києві: «Київські мурали: красиве і корисне?» #kmartspace.
Знак питання, який додає невагомості заголовку підтверджує відкритість питання і його неоднозначність.
Остання фраза свідчить про те, що на стінах будинку можна висловлювати високі ідеї: захист природи, любов до життя, віру в майбутнє. А можна нічого й не висловити кольором, аби тільки розмальовка була яскрава. В найгіршому випадку мурали виконують на замовлення бізнесменів чи державних органів. І тоді картина стає справжнісінькою грою, за назвою «Знайди бренд замовника»
Але зазвичай мурали створюються із найпрекрасніших почуттів. Запрошують визнаних митців, які втілюють своє натхнення на стінах. Місцеві та закордонні художники створюють нове обличчя міста, яке привертає увагу городян і манить туристів. З іншого боку, важливо, щоб «нове» обличчя міста не затулило «старе». Існує заборона «торкатися пензлем» архітектурні надбання, проте часто не враховується фактор загального вигляду вулиці. Погляньмо на карту муралів. Чи доречно балуватись стріт-артом в історичному центрі міста?
Перетворюється на хворобу й саме прагнення до величезних розмірів картин. Своєрідний гігантизм муралів не завжди зручний для споглядання. І тут вже ми повертаємось до права кожного з нас на публічний простір. Хто дає згоду на розміщення муралів? Обласна і районна адміністрація. На даний час у нас немає «комісії спеціалістів із стріт-арту», яка б приймала рішення. Та і збір підписів городян здається ледве можливим для батьків стріт-арту.
Та не варто сумувати, якщо виникають запитання, то знайдуться і відповіді. Є чимало прикладів муралів, які надихають іти далі тією ж вулице. Тільки треба пам’ятати приказку: коли є голод, то не варто їсти поспіхом.
Фото муралів: з мережі
Фото лекції: Оксана Заблоцька
P.S. Фото муралів у нерозбірливій купі. Бо в кожного свій смак.
Бут Ольга 13 Жовтня