Уявімо картину: ви переглядаєте фільм жахів і нервово очікуєте на появу страховиська. Момент очікування викликає страх. Чим він супроводжується? Обличчя головного героя (як і його корпус, загалом) виглядає напруженим. Складається враження, що він теж прислуховується до тривожної музики, яку чуєте ви. І звучить вона так: «Увага! Через кілька секунд варто закрити очі!». І наступні дії залежать від вашої мужності)
Коли вперше режисеру закортіло налякати глядача? Бодай трошки іронічно, з врахуванням технічних можливостей свого часу? Ще наприкінці 19-го століття. А кому захотілося? Жоржу Мельєсу! Першому кінорежисеру, що сприйняв кіно як мистецтво.
Його фільми легко сприймати як виставу, а режисера за іллюзіоніста. Проте враховуючи, що одна з перших стрічок у світі «Прибуття потягу», налякала глядачів (а там же просто прибував потяг) – то від фантастичних творінь Мельєса голова йшла обертом.
Відкриває ряди фільмів жаху «Замок Диявола» (1896). Тут у вигляді кажана з’являється не вампір, а Мефістофель. В руках він тримає чарівну паличку, якою вичакловує бочку. По суті помах його палички і є заувагою до читача: «Приготуйся, зараз ти можеш злякатися!» Але виглядає він трохи смішно, постійно бігає, метушиться. Диявол, що не вміє поважно пересуватися.
Не менш дивною стрічкою є «Чотирьохголова людина» (1898) – фокусник знімає з себе голову, кладе її на стілець і доволі безболісно сприймає цей факт: адже його голова знову з’являється на шиї. Наприкінець ілюзіоніст вирішує зіграти на банджо та заспівати квартет.
Якщо спів жодним чином вас не здивував, то давайте перейдемо до наступного трюку: надування голови. Голова-мильна бульбушка або «Людина із гумовою головою» (1902), як назвав цей фільм Жорж Мельєс. Фільм не закінчиться несподіванкою, адже всі знають, що трапляється з мильними бульбушками. Проте такі фокуси з головою, не кожному спадуть на голову. І це добре.
