Байкер про дівчат: Губи помадою в дорозі не фарбують однозначно, їм шолом заважає

- Сергію, навколо визначення «байкер» завжди існує багато розмов.  На твою думку, тим більше як представника цієї субкультури, хто ж вони, справжні байкери?  

- Байкери - це люди, які жити без дороги не можуть та не уявляють собі свого життя без мотоциклів. Вони люблять свободу, дорогу, мандрівки, відчуття швидкості, під час руху відчувають  великий викид адреналіну, який не можна відчути, перебуваючи за кермом звичайного автомобіля.  Але до сих пір в нас не визначилися, хто такі байкери, а хто такі мотоциклісти, хоча кожен з цього приводу веде свої діалоги.  У когось одна думка у когось -інша. Для одних мотоцикл – лише звичний спосіб пересування, для байкерів - стиль життя. Байкером треба бути в душі. Бо хтось купує мотоцикл для того, щоб знайомитися з дівчатами, хтось  купує й просто «дуркує» - їздить голим, наприклад. А хтось  в різнокольорових  шапках їздить. Тут кожному своє, адже людина має право вибирати те, що йому подобається. Наш «Wild Тribe MC» не бере таких людей в клуб, ми не можемо собі дозволити так дуркувати, якимось чином компрометувати моторух.

- Якось вже склалося, що про байкерів знають як про людей, яких цікавить лише пиво, жінки, наркотики та рок-н-рол. Підтвердиш чи спростуєш цю думку?

-Це часткова маячня. В людини, яка їздить на мотоциклі цілодобово, не скажу круглий рік,  просто часу не має, щоб стільки пити. Але й не без того, випити ми можемо десь на якомусь зльоті чи фестивалі, як це, наприклад, у Меджибожі. Ми зустрілися зі старими друзями та знайомими. Хочу відмітити, що байкери п’ють менше, ніж автомобілісти. Якщо їхати п’яним за кермом автомобіля й попасти в аварію ти можеш залишитися цілим, я вже не кажу живим. Якщо ти попадаєш п’яним в аварію на мотоциклі, то це 99 відсотків що це вже все, кінець. І ти вже більше їздити ніколи не будеш. 

- Тверезість за кермом - це правило, яке прописано у вашому клубному уставі. Які є ще заборони в клубі?

-Звісно ж, участь в  клубі вже передбачає певні правила та обмеження. Як ти вже зазначила, в нас йде повна заборона на вживання алкоголю під час того, як людина знаходиться за кермом, також у нас повна заборона на вживання наркотиків, в любому вигляді і будь-де. Наркота завжди зневажалася. Є і неписані заборони, наприклад, ми не катаємо на мотоциклі «хлопець хлопця». Якщо і когось возимо позаду, то лише дівчат та своїх коханих дружин, як правило.

- У вашому «Wild Тribe MC», який існує в Хмельницькому вже понад рік, клубними є лише хлопці, чи як виняток і дівчата? 

-Лише хлопці. Тому що таке поняття як МС клуб не передбачає участі жінок, також людей з нетрадиційною орієнтацією, в нас справжні чоловіки у всьому розумінні цього слова. Ми завжди відкриті для спілкування з новими людьми. Людина, яка захоче дійсно приєднатися до нас, може легко нас знайти та долучитися. У клубі народ абсолютно різний, не можна сказати, що ми якось дивимося при вступі на те, чим по життю людина займається. Плювати, бо важливо, аби людина була хороша. Професії та роботи у всіх майже різні - хтось на заводі працює, хтось має власний бізнес. Я, наприклад, працюю менеджером з продажу. Хтось лицарем був й людей бив на різноманітних реконструкторських чи історичних фестивалях, але з часом став байкером. Люди дорослішають, хтось має вже інший інтерес, а когось так і «клинить» повернутися у минуле.  

- Чи часто збираєтеся у місті? Де вас можна побачити, поспілкуватися?

-Щотижня збираємося як мінімум «на базі». Є наш клубний день, всі інші проблеми відходять на другий план і всі учасники клубу присвячують цей день саме зустрічі. Окрім цього, на каву їздимо в центр міста, щою порозмовляти та, звісно, проїхатися. Говоримо про все, у нас немає закритих тем, адже всі ми люди, і якщо ми байкерський клуб, то це не означає, що йдеться лише про мотоцикли та дороги. Всі абсолютно теми відкриті. Лише, напевно, з різницею того, що якщо в іншій якісь компанії, наприклад, збираються побухати й просто один одному на життя пожалілися й розійтися, то ми намагаємося саме допомогти один одному вирішити проблеми, адже ми наче дружня родина.

- Тобто для тебе клуб «Wild Тribe MC» вже став другою родиною? Чи все завжди у вас гладко?

-Так, для мене мій клуб - моя сім’я. Це люди, з якими я хочу знаходитися по мірі можливості практично цілодобово. Якби була у нас  можливість, ми би побудували собі один великий дім  і жили би там всі сім’ями. Як і в будь-якій сім’ї  буває, що сваримся й миримося. Без цього ж ніяк. Ті, кому щось не подобалося, познімали жилетки розвернулися і поїхали. Знову ж ніхто нікого не тримав й тримати не буде. Але клубних правил потрібно дотримуватися. Якщо не буде дисципліни, то і клуба не буде. Коли ми тільки організовувалися, нас було дуже багато, але коли людей чимало, то немає контролю, виникають непорозуміння. Було таке, що люди не знали імен один одного. Вони просто бачили по нашивці, що в одному клубі знаходяться. Але клуб повинен бути сім’єю, а його учасники мають поважати один одного як рідні брати.  Будь-який клуб, який тільки створюється проходить період притирки людей. Хтось розуміє, що він взагалі не туди потрапив, бо йому потрібно просто їздити, кататися, отримувати від цього задоволення. Хтось розуміє що йому потрібно з голою попою їздити а тут «опа», а йому забороняють це робити. Він не розуміє, як це так, він ж байкер, вільна людина, йому тут забороняють. Чувак, йди катайся, але вже не з нами. На жаль, а, можливо, й на щастя, нам з тобою не по дорозі.

- З іншим байкерськими клубами та неклубними байкерами товаришуєте?

-Авжеж! Те, що у фільмах показують про постійні байкерські війни, то це нісенітниця, в нас цього немає. На дорозі вітаємося, хто б що про нас не говорив. В Хмельницькому останнім часом ходять чутки, що «Wild Тribe MC»  це пафос і піар, що ми загордилися, ми ні з ким не вітаємося. Це все маячня, ми ніколи не ділили людей на клубних і не клубних, різниці немає.    

- Дружини та подруги байкерів не ревнують їх до «сталевих друзів»? Берете жінок хоч іноді з собою?

-Ревнощі завжди присутні, адже мотоцикл це свого роду як коханка. Коли виходить, то намагаємося брати з собою дружин, хто не одружений - подруг. Впринципі, мені приємно відпочити родиною і катнути кудись з нею. Я от у відпуску нещодавно пішов на два тижні, ми сіли з дружиною й поїхали кататися по Україні. Проїхали практично дві тисячі кілометрів, п’ять областей. Є що згадати. Був такий день, коли їхали більше 100 кілометрів під проливним дощем, в мене навіть резинка в трусах була мокрою. Але повірте, що думка про те, що кохана людина поруч, коли капець як погано, дуже зігрівала.  Дружина не плакала, стійко все перенесла, вона просто розуміла, що іншого виходу немає, нам треба їхати, зупинятися й чекати сенсу не було, бо ми просто влетіли в дощову стіну й змокли миттєво.

- Ти поїдеш куди-небудь якщо, наприклад, чорна кішка перебігла дорогу перед мотоциклом? І взагалі, які у байкерів є забобони та ритуали?

-Я в принципі не можу сказати, що я суєвірна людина, але вірю в деякі знаки. Скоріше, це власна інтуїція. От нещодавно йшов в гараж, дійшов до половини дороги, мене переслідувало відчуття ще зранку, що не треба сідати на мотоцикл й їхати на ньому на роботу, краще на маршрутці.  Я дійшов до половини дороги, розвернувся й пішов у бік зупинки, не захотів перевіряти свої відчуття. Якщо говорити про так звані ритуали чи забобони, то я ніколи не сідаю на мотоцикл з правої сторони по ходу руху, я перекидаю праву ногу через мотоцикл а не ліву, я колись таке вичитав, що треба саме так сідати. За багато років же й в привичку увійшло, мені ж не важко зробити лишніх два кроки й обійти. Ніколи одразу не їду після того моменту, як я сів на мотоцикл й впали ключі. Я декілька хвилин почекаю, похожу трішки, а лише тоді буду їхати, точно так саме як падає шолом. А ще я на автоматі вітаюся зі своїм мотоциклом в гаражі. Як правило, по спинці пасажирській його гладжу, просто з ним розмовляю. Типу «Привіт, ну що покатаємося?». Звісно, він не відповідає, але тим не менш. Дружина спочатку довго сміялася з цього, згодом вона вже звикла. В чорних котів вже не віримо, я завжди притримувався того, що кіт просто ходить по своїх котячих справах, і байдуже якого він кольору.

- Свій мотоцикл - задоволення дороге чи як для кого?

-Дивлячись як до цього підходити. Є люди різні. Є фанати, які купують саму дорогу екіпіровку, самий дорогий тюнінг, вкладають безкінечно в мотоцикл гроші… Тоді це дійсно дорого. Якщо мотоцикл просто обслуговувати для того, аби він їздив, то можна собі дозволити. Але загалом задоволення не з дешевих. Мотоцикли зараз коштують як хороші автомобілі. От чому у людей постійно крутиться одне й теж запитання, нащо ви купуєте такі дорогі мотоцикли, це ж можна було машину купити. Чувак , якщо вона тобі потрібна купи. Зазвичай я навіть на такі запитання не відповідаю. 

- А що можна порадити новачкам, які хочуть купити мотоцикл й також стати байкером,  адже зараз є досить великий вибір «залізних коней»?

-Новачкам краще почати з чогось невеликого. Це можу порадити не лише я. Ідеальний мотоцикл «Yamaha», він легкий та маневрений, пробачає багато помилок, але їзда на ньому практично нічим не відрізняється від їзди на велосипеді,  тільки треба крутити не педалі а ручку газу і все.  Багато людей одразу беруть  великі мотоцикли, падають, б’ються, розбиваються. Як правило, великі мотоцикли помилок не пробачають. Завжди краще починати з малого, навчитися їздити, покататися сезон, другий, й не думати, що скажуть люди. Від початківців можна почути, що з них «ржати» будуть, типу такий дорослий дядько, а на маленькому мотоциклі. Нічого страшного в цьому немає, ми ніколи не ділимо людей на якісь класи, виходячи з техніки на якій вони їздять.

- Останнім часом у місті можна побачити чимало дівчат на мотоциклах. На твою думку, чи є певні відмінності між дівчиною за кермом автомобіля та на мотоциклі?

-Однозначно, що ці дівчата абсолютно різні. Ті, хто їздить на мотоциклі  відрізняються, напевно, складом свого розуму. Вони якось більш акуратно ставляться до всього й більш уважні на дорозі.  Губи помадою в дорозі не фарбують однозначно, їм шолом дуже заважає (сміється-прим.автора) і в дзеркалі себе під час руху на мотоциклі не видивишся. У мене було багато знайомих дівчат в Києві, чимало в Хмельницькому, які самостійно їздили на мотоциклах. Вони явно відрізняються від тих пафосних блондинок в лапках, яким права та машини батьки чи ще там хтось грошовитий купили, а їздити так і не навчили. Але, як то кажуть, кожному своє, хто на що вчився…

Джерело:ВСІМ