Олена Польова: «Весело відзначити можна не лише весілля чи ювілей, а й розлучення»

Жінка-вогонь, жінка-феєрверк, жінка-свято… Які тільки асоціації  не спадають на думку, якщо йдеться про хмельничанку, шоу-вумен Олену Польову! Завжди привітна та усміхнена, з гарною зачіскою та манікюром, стильно одягнена - наче щойно з глянцевої обкладинки респектабельного видання.

З Оленою Польовою не будеш сумувати на будь-якому заході, адже її енергетика ведучої, тамади просто вирує, заряджуючи позитивом всіх оточуючих. Пісню заспівати, заграти на гітарі, затанцювати, розказати анекдот чи якийсь жарт, весело розповісти про найцікавіші новини країни та світу - все це їй вдається зробити з легкістю. Здається, немає такого заходу, щоб їй було б не під силу провести, вона бажаний гість на святі у будь-якій компанії.

- Найнезвичніші свята відбуваються в мене вдома, - ділиться Олена Польова. - Для друзів та рідних я проводжу різноманітні тематичні вечірки. До цього я готуюся практично  півроку, все робимо власноруч. Сєня з «Мотор’ролли», мій брат Павло і друзі приходять з «Прем’єри» - Андрій Романіді, Наталя Валевська, Андрій Клименко, Тетяна Рябініна. Всі вже не одинаки - з  родинами. За багато років ким ми тільки не були: і богами, і японцями, і стилягами, і військовими, перевтілювалися в героїв фільму «В джазі лише дівчата»… До таких вечірок всі звісно ж готуються і з нетерпінням чекають на звісточку - яка ж тематика буде обрана в цьому році. А ідей звісно ж завжди багато. Мої сусіди вже звикли, що до мене можуть приходити люди в незвичному та дивному вбранні (сміється - прим. автора).

 

 

 

 

 

- Ви така жвава та весела, завжди в гарному настрої, жартуєте та випромінюєте позитивну енергетику. Такою Ви були й у дитинстві? Чи навпаки - тихенькою скромною дівчинкою?

- В одному з інтерв’ю в моєї мами спитали, якою я була малою. Вона хотіла сказати, що вередливою дитиною, але знайшла одне влучне слово – активною, при цьому зробила паузу, й цим все було сказано.  Вдома мене майже ніколи не було.  Я в дворі з дівчатами дружила - нас було 15. Ключ на шиї, колінки збиті, нога під рамою велосипеду «Україна»... Я могла гойдатися на всіх гілляках, розідрати нове пальто, а вийшовши гуляти в новій кофтині, хоч мама просила цього не робити, я мала її обов’язково загубити (сміється -прим. автора). З нами грався мій старший брат Павло. Часто в нашій компанії можна було почути піратські пісні, побачити спалений очерет, зроблені з воску кумедні фігурки, ну і, як і більшість дітей, ми жували смолу з вишень,  їли сніг та смоктали бурульки, заливали каток, по всіх дворах збирали новорічні ялинки і будували великі шалаші. Бувало, вийдемо з братом на вулицю, він винесе витрусити килимову доріжку й забуде про неї, адже побіжить грати в хокей. А доріжку тим часом вкрадуть. Але батьки нас все ж таки ніколи не сварили.  

- Танці, КВН та інші захоплення студентки педучилища… Олено, розкажіть, будь ласка, про цей Ваш, певне, захоплюючий період життя.

- Та з тієї пори ж майже нічого не змінилося, лише напевне вік. Я продовжувала бути активною. Співала в ансамблі «Есперанто», згодом був брейк-данс, гра на гітарі, участь у відомій команді КВН «Три товстуни». Два роки тому, на 20-річчі учасники команди збиралися в Києві. Не в кожного зустрітися вийшло, але дядя Жора та Педан були. У ті активні роки життя мене помітили і запросили на посаду заступника з виховної роботи в одну зі шкіл. В 25 років я вже займала дуже поважну посаду. Це зараз, як прийдеш до школи, завуча можна побачити після інституту, а раніше це була рідкість. Згодом я стала працювати на ТРК «Поділля-Центр». То були гарні часи, у мене була власна програма на радіо. А після цієї роботи я бігала навпроти у «Прем’єру». На той час це був дуже популярний заклад, де можна було подивитися веселу розважальну програму, яку ми й  готували. В нас дуже гарний колектив там зібрався, і ми всі й досі товаришуємо, я про них вже розповідала.

 

 

 

 

 

- Дивлячись на Вас, навіть і на думку не спаде, що хоча б  інколи Ви буваєте сумною. Ви завжди така ж весела вдома, як і на роботі?

- Така сама, як з друзями, так і всюди - майже завжди весела. Вдома в мене все кипить, трішечки маю характер «запальний», я люблю щоб мені всі допомагали, тому що, крім того, що треба нові пісні для роботи вчити, костюмами займатися, до перукаря на зачіски ходити, манікюр робити, насамперед треба бути мамою.  Мій ранок, як і в будь-якої жінки, розпочинався з приготування сніданку, збирання дітей до школи. Потім я бігла між весіллями вирішувати якісь справи. Все це я намагалася робити до 15-ї години, тому що в цей час в мене на столі вже мав бути сервірований обід. А тепер в нас хата пустенька - діти роз’їхалися навчатися до Польщі. Моя донька дуже мріє, щоб я вже нарешті зайнялася собою, а не лише хатніми справами. Ну а загалом,  все  залишається, як і було. Як тільки встаю ранком, то вмикаю комп’ютер і заходжу в усі соцмережі - у мене дуже багато пропозицій додатися у друзі, також відповідаю на повідомлення. А далі планую свій день. В мене все в зошиті записано, адже я залюбки все планую і мені подобається  викреслювати все те, що в мене вже вийшло. За тиждень набирається десь 48 пунктів, які сплановані, але ще не зроблені, і я їх переношу на наступну сторінку. Також я записую, скільки кілометрів я проїхала, в якому місті рекордне за кількістю людей свято провела. Наприклад, в Чернівцях їх було 550. Потім за рік підбиваю підсумки, і ось вам більш ніж втішний результат - близько 12 тисяч людей за рік я вже розвеселила.  

- Олено, Ви бажаний гість на багатьох веселих святах, а якісь нестандартні події провести не запрошують?

- От я, окрім весіль, ювілеїв, хрестин, сама пропоную святкові розлучення проводити. Збирається вся сім’я, наприклад, у кафе: бабусі, дідусі, діти, онуки. А тут я на позитивній ноті й кажу: «Поверніть одне одному обручки, подякуйте одне одному за прожиті разом роки!» Скажіть, що діти залишаються дітьми і бабусі між собою спільні, а ще краще приведіть, якщо є, своїх нових обранців, давайте, мовляв, разом сім’ями дружити, радіти життю, адже воно продовжується! Так що, я пропоную й таке, і таку подію теж гарно проведу. Практично в мене так виглядало перше розлучення, коли ми на останок розходились, то гиготали, йдучи через міст. Всі дивувалися, а звідки це ви повертаєтесь такі щасливі, а ми відповідали, що з розлучення. А що, якщо вже доводиться розлучатися, то краще весело! Адже у цих стосунках, напевне ж, було багато прекрасних моментів, і нове життя правильно було б розпочинати з позитиву.

 

 

 

     

- Коли багато роботи  - це, звісно ж, класно. Але ж потрібно і відпочивати. Як, зазвичай, влаштовуєте дозвілля? Невже так само активно?  

- Відпочивати полюбляю, лежачи пузом догори на пляжі (сміється - прим. автора). Але цікава книжка, зошит і ручка під рукою в мене майже завжди. На відпочинку мені дуже добре пишеться, коли треба якісь пісні переробити, «хлопалки-топалки» на різні флешмоби. Загалом, з компанією нам до вподоби відпочивати в Єгипті. Мій відпочинок має бути спокійним, комфортним, тихим та обов’язково на сонечку. Аби вилетіти з Борисполя о четвертій годині і вже о дев’ятій ранку плескатися в морі, це має бути не надто далекий вояж - тому це може бути і Туреччина чи Греція. Аніматори в готелі весь час біля нас збираються на лавочках, коли ми відпочиваємо, придивляються, в яку ми гру граємо. Складаємо ліжаки в квадрат десь з 16-ї до 17-ї години, адже саме у цей час у Єгипті сонце сідає,  і  веселимося. І там нам зовсім нудьгувати не доводиться. Можливо,  мені вже треба було б десь ходити пішки чи навіть лазити в гори. Лижі ми не полюбляємо з чоловіком - боїмося переломів. Я ж не можу собі навіть дозволити хворого горла. Ще мені не до вподоби далекі перельоти та пересадки. Колись хотіла стрибати з парашутом з мосту в Кам’янці-Подільському - вже не хочу.  Це дуже велика відповідальність. Ще й після багатьох прикрих і неприємних випадків страшних бажання геть відпало.  

Оскільки діти мої вже навчаються в Європі, то ми їх відвідуємо, і дорогою заїжджаємо в Німеччину, Чехію до друзів, можна сказати, на вікенди. Також можна забрати дитину в п’ятницю після уроків  і махнути всім разом десь абсолютно спонтанно. Ось такий відпочинок зараз я відкрила для себе, мені це подобається.        

- Олено, Ви добре знані в Україні. А чи трапляються замовлення за кордоном?

- Було дуже багато замовлень. У Німеччину та інші країни чимало разів кликали. Але існує одна проблема в тому, що, наприклад, сьомого числа весілля в Німеччині,  а восьмого в мене вже є давно домовлене весілля в Хмельницькому чи іншому місті. Фактично ж треба хоч три дні на переїзд. Літаком не полетиш - я можу їхати тільки машиною, бо в мене апаратура , костюми, в які 2-3 рази переодягатися необхідно мені та хлопцям моїм, інший реквізит - я ж все це в валізу не вкладу. На наступний рік теж є чимало закордонних пропозицій, і ми вже плануємо ці поїздки.

 

 

 

 

- Ви з Олегом, напевне, одна з небагатьох подружніх пар, яка проводить весь час разом і не набридає одне одному. Який секрет таких міцних стосунків?

- Мої рідні - це моя підтримка. Вони все розуміють і надихають, діти пишаються мною, що їхню маму знають по всій Україні.  З чоловіком 16 років знайомі, 12 років живемо та працюємо разом. Це не перший мій шлюб, але, точно знаю, - останній. Ми постійно знаходимося разом, почалося все з часів «Прем’єри»:  він проводжав мене звідти, ми настільки вже до цього звикли, що на годину не можемо залишити одне одного без уваги, обов’язково цікавимося одне одним. Сумуємо одне за одним, 2 години проходить - і вже зідзвонюємося. Дуже рідко трапляється, що ми ходимо десь окремо. Після кожного проведеного весілля чи іншого заходу у нас є обов’язковий ритуал: він мені каже, яка я талановита, яка молодець,  як я 500 людей сміло взяла в свої руки. Це надихає…

- Начебто у Вашому житті все для щастя є: коханий чоловік, розумні діти, гарна робота, дім, машина, Вас впізнають – адже Ви відома людина. Про що ж іще мріється?

- Колись у мене була мрія - бути ведучою. От зараз дивлюся шоу «Хто зверху» чи «Інтуїція» і міркую собі та уявляю, що я там ведуча. Від такого я би не відмовилася. Частково мрія збулася, коли я працювала на радіо «Поділля-Центр». Там я свої програми створювала. А от би створити таке телевізійне шоу, де абсолютно все було би без підготовки й трималося на власному досвіді, інтелекті, відчутті... Можливо, і якесь більш серйозніше шоу хотілося б вести... Але, на жаль, не було ще таких пропозицій. Пропонували якось вести на телебаченні кулінарне шоу. Скажу так: зараз я собі вільна птаха, займаюся улюбленою роботою і сама обираю, за що мені братися, а за що ні.  В середу, наприклад, треба виїхати з Хмельницького, адже мені в четвер треба бути на ювілеї в Дубно, і я не можу бути прив’язана. А от якби мені хтось запропонував записати 10 програм наперед, з умовою, що у мене буде наступний місяць, як-то кажуть, за вільним графіком, то вже інша справа. Так само, як і ранкове шоу. Кожного ранку о п’ятій вставати я не буду, бо мене ж немає вдома. Але впевнена, що я в весіллях це все реалізую.

Також, як і в будь-якої мами, в мене найголовніші мрії стосуються дітей: аби в них була хороша доля, гарні  половинки, справжнє кохання, гідна робота. Щоб довго радувала нас бабуся Варвара Кіндратівна, якій 104 роки, та моя мама Раїса Іванівна.